Щоб навчити дітей елементів грамоти, з урахуванням усіх вимог програми,  слід враховувати, що:     

по-перше, провідною діяльністю у цьому віці є не навчальна, а ігрова. Тому, навчаючи дітей, треба використовувати ігри, ігрові вправи, ігрові ситуації – «запрошувати» казкових персонажів тощо. Це дасть змогу пришвидшити процес засвоєння знань і підтримувати у дітей зацікавленість ним;

по-друге, навчати потрібно, слідуючи універсальному дидактичному принципу «від простого до складного».

Тому на початковому етапі навчання варто застосовувати звуковий синтетичний метод, за яким від звука йдуть до складів, від складів до слів, потім – до речень. Згодом, через 2-3 місяці, ліпше перейти до навчання за аналітико-синтетичним методом.

Ознайомлення дітей зі звуками Перший етап навчання дітей елементів грамоти – це ознайомлення зі звуками. Ефективніше починати його з ознайомлення дітей з немовними звуками. Для цього можна провести дидактичну гру «Що як звучить?». У грі використовують папір, склянки з водою, брязкальце, барабан, дзвоник чи будь-які інші предмети, які можуть видавати певні звуки. Спочатку дітей слід ознайомити зі звуками, які видають ці предмети. Потім потрібно зайти за ширму і маніпулювати предметами так, щоб вони звучали, а діти могли відгадати, який саме предмет звучав. Слід звернути увагу дітей, на те, що це немовні звуки, адже їх ніхто не вимовляє, але ми їх чуємо. Під час прогулянки добре запропонувати дітям визначити, які немовні звуки вони чують: шурхіт листя, гуркіт чи гудіння автівки тощо.

Після ознайомлення з немовними звуками можна переходити до ознайомлення дітей з мовними звуками.

Ще Костянтин Ушинський запропонував вивчати звуки не в алфавітній послідовності, а починати з голосних звуків, потім перейти до ознайомлення з приголосними звуками. Цей метод є ефективним, тому його варто використовувати для ознайомлення дітей з голосними звуками. Спочатку варто запропонувати дітям прослухати «пісеньки»: А-а-а-а, О-о-о, У-у-у-у, І-і-і-і, И-и-и-и, Е-е-е-е, розповісти їм, що ці звуки є мовними – ми їх вимовляємо. А ще це – голосні звуки, бо ми їх співаємо голосом. Далі слід уточнити артикуляцію голосних звуків. Доречно запропонувати проспівати звуки у такій послідовності: А-О-У, сказати, що ротик малює спочатку велике коло – діти проспівують: «А-а-а-а», потім середнє – «О-о-о-о», а потім зовсім маленьке – «У-у-у-у». Далі діти співають у такій послідовності: І-И-Е. Тепер ротик усміхається – діти співають: «І-і-і-і», потім усмішка стає ширшою – «И-и-и-и», тепер він майже сміється – «Е-е-е-е».

Потрібно звернути увагу дітей на те, що коли ми вимовляємо голосні звуки, повітря виходить вільно, йому нічого не перешкоджає, наш ротик відкритий. Саме тому цей звук має таку позначку, як відкритий ротик. Щоб закріпити знання дітей про голосні звуки, можна організувати з дітьми різні ігри. Так під час гри «Який це звук?» діти за беззвучною артикуляцією мають вгадувати звуки. Гра «Упіймай звук» сприятиме формуванню вміння дітей визначати звук у звуковому потоці. А гра «Оживи» кружок», у якій діти по черзі натискають на символ голосного звука і називають будь-який голосний звук, допоможе дітям добре запам’ятати всі голосні. Після ознайомлення дітей з голосними звуками та закріплення знань про них можна переходити до ознайомлення з приголосними звуками.

Дітям буде цікаво, якщо це відбудеться у казці. Наприклад, можна розповісти таку казку: Жили-були шість голосних звуків, які вміли гарно співати. Поряд з ними жило ще багато звуків, але вони співати не вміли. Іншим звукам також дуже хотілося співати, та коли вони намагалися це зробити, у них виходило шипіти – «Ш-ш-ш», пихтіти – «П-п-п», свистіти – «С-с-с», бумкати – «Б-б-б» тощо. Коли хтось промовляв ці звуки, повітря не виходило вільно з ротика, а зустрічало перешкоду: то губки стуляться (М, П, Б), то спинка язика підніметься і закриє прохід (К, Г, Х) і т. д. Ці звуки можуть перешкоду зменшувати, ніби робити маленьку шпаринку, коли їх вимовляти не твердо, а м’яко (не Б, а Б’ і т. д.). Та найгіршим було те, що ці звуки не могли гратися, як голосні. Наприклад, стануть у пару А та У (всі разом скажемо протяжно: «А-а-а-а-У-у-у-у»), і чуємо, як люди гукають в лісі одне одного. Поміняються місцями У й А (усі разом: «У-у-у-у-А-а-а-а») – чути, як плаче дитинка. Підбіжить І до А (всі разом: «І-і-і-і-А-а-а-а») – це десь неподалік закричав віслюк. Як же хотілося сусідам голосних звуків теж так гратися! І ось вони попросили голосні звуки погратися з ними. Голосні звуки були добрими. Вони добре поміркували, як можна допомогти своїм сусідам і вирішили: щоб ті теж могли співати і так гратися, їм треба бути при голосних звуках. Сусідні звуки дуже зраділи. Відтоді вони стали називатися приголосними звуками. Тепер приголосні звуки стають у пару з голосними: скажімо, стали у пару А та М (усі разом: «АМ») – і чуємо, як мати годує малечу; а стали разом М з У (всі разом: «МУ-у-у-у») – замукала корова; до А підбігла Х (разом скажемо: «АХ») – і всі почули, як здивувалася людина. Так голосні звуки допомогли приголосним звукам.

З приголосними звуками теж добре пограти у різні ігри, зокрема у гру «Упіймай звук».

 Другий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення зі складами. Цей етап тісно пов’язаний з третім етапом, під час якого іде ознайомлення дітей з поняттям «слово», зі словами-назвами, словами-діями, словами-ознаками.

Ознайомлення зі складами та словами можна провести у такий спосіб: спочатку повторити знання про голосні та приголосні звуки, потім перейти безпосередньо до складів та слів. Розповідь про них також може бути у формі ось такої невеличкої казки: Голосні і приголосні звуки стали товаришувати і ходити парами. Але у деяких пар не виходило щось сказати. Наприклад, взялися за ручки Д та И (скажемо всі разом: «ДИ»), але це нічого не означало. Вони дуже засмутилися, тому їх прийшли втішати звуки В та О і розповіли, що у них теж нічого не виходить (усі разом: «ВО»). Тож вони взялися всі разом за ручки: ДИ-ВО. Раптом прибігли інші звуки і почали їх вітати: «У вас вийшло ДИВО!». І дійсно це було диво, бо окремо вони нічого не означали, а разом склали слово  «диво». Інші звуки теж почали ставати по двоє та навіть по троє, а потім підходили до інших таких групок і складали слова. Такі групки звуків почали називати складами, адже з них складається слово. Звуки утворювали багато слів зі складів: МА-МА, БА-БА тощо. Але вони помітили, що приголосні звуки не можуть самі утворювати склади, а лише за допомогою голосних звуків. Тоді біля одного голосного могло зібратися два, а інколи і три приголосних звука. А голосні звуки можуть утворювати частинки слова – склади і без приголосних. Тож звуки прийшли до висновку, що скільки у слові голосних звуків, стільки і складів. Навчити дітей визначати кількість складів можна і в інший спосіб – підставляючи руку під підборіддя: скільки разів воно торкнеться руки під час промовляння слова, стільки у тому слові і складів.

Тепер можна перейти безпосередньо до ознайомлення з тим фактом, що всі слова різні, але їх можна об’єднати у великі групи (частини мови), зокрема: слова-назви, слова-дії, слова-ознаки.

На третьому етапі – ознайомлення дітей з різними групами слів варто використовувати одні і ті самі предмети, скажімо: дерев’яна пірамідка, металева машинка, гумовий м’яч, пластмасова лялька.

Наприклад: Слова-назви Ми з вами дізналися, що звуки збирались у склади і утворювали слова. А що ж це за слова? Діти, подивіться на ці предмети. Як можна назвати їх одним словом? Так, ці предмети мають загальну назву – це слово «іграшки». Але якщо я скажу: «Діти, візьміть іграшку», ви запитаєте, яку саме, адже кожний предмет називається своїм певним словом. Це – лялька, це – машинка. Тож це – слова­ назви. А тепер погляньте на картину. На ній зображено дівчинку, яка тримає ляльку. Давайте порівняємо дівчинку та ляльку. І у дівчинки, і у ляльки є ноги, руки, голова, тулуб, очі, ротик. Але дівчинка може бачити, чути, розмовляти, самостійно рухатись. Лялька ж не може цього робити, бо вона – предмет, про неї запитують: «Що це?», а дівчинка – жива істота, про неї запитують: «Хто це?». Тож слова можуть називати предмети і живі істоти. Я назву предмет – «стіл». А ви який предмет назвете? (Відповіді дітей.) А тепер я назву живу істоту – «вовк», а ви? (Відповіді дітей.) Ще слова-назви можуть називати те, що ми не можемо бачити, але можемо чути чи відчувати. Це – грім, вітер, музика, холод, тепло. А пригадайте ви такі слова. (Відповіді дітей)

Слова-дії Що ми робимо з іграшками? Так ми виконуємо з ними певні дії – граємось. Тож, слово «граємось» означає дію. Послухайте слова-дії і скажіть, до якої іграшки вони підходять: «колисати», «буцати», «нанизувати», «кермувати». (Відповіді дітей.) Усі ці слова означають дії, які можна виконувати з певними предметами, а ще є слова, що означають дії, які виконують самі предмети чи живі істоти, як-от: машина їде, заєць стрибає, дерево росте тощо. Я зараз називатиму вам слова-назви, а ви підбиратимете до них слова-дії: олівці (малюють, креслять), білочка (стрибає, гризе, збирає), дощ (накрапає, йде, ллє).

Слова-ознаки А тепер подивіться на іграшки і відгадайте, про яку з них можна сказати: металева, пластмасова, гумовий, дерев’яна. Ви всі іграшки відгадали, але я не казала ні слів-назв, ні слів-дій. «Металева», «пластмасова», «гумовий», «дерев’яна» – це слова-ознаки. Завдяки таким словам ми можемо уявити собі яким є предмет, про який йдеться. Скажімо, Микиті подарували машинку. Але він не приніс її у садок, а лише описав друзям так: «Машинка велика, пластмасова, червона, гонча».  І вони зрозуміли про яку машину йдеться. Завдяки словам-ознакам ми можемо складати загадки. Відгадайте, про кого ця: «Руда, хитра, хижа», «Боязкий, довговухий, сіренький»? (Відповіді дітей). А тепер самі спробуйте скласти загадки.

Четвертий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення з реченнями. Для цього стануть у пригоді предметні картинки.

Наприклад, можна взяти три картинки, на першій з яких зображено дівчинку, на другій – дівчинку, яка малює пензликом, на третій – квітку. Розглядаючи картинки з дітьми, слід зауважити, що все, що на них зображено можна назвати словами. Далі ознайомлення з реченням можна продовжити так: Діти, погляньте, хто зображений на першій картинці? (Дівчинка.) А що робить дівчинка на другій картинці? (Малює.) А що зображено на третій? (Квітка.) Діти, за кожною картинкою ви назвали слово: за першою – слово-назву «дівчинка»; за другою – слово-дію «малює»; за третьою – слово-назву «квітка». А тепер ці слова поєднаємо: «Дівчинка малює квітку». Ми з вами про щось розповіли. Коли слова збираються разом і про щось розповідають, то це називається – речення. Отже, давайте разом промовимо наше речення. (Діти промовляють речення.) Порахуймо, скільки слів у нашому реченні: «дівчинка» – один, «малює» – два, «квітку» – три. У нашому реченні три слова. Давайте спробуємо змінити його так, щоб у ньому стало п’ять слів. Для цього можна використати слова-ознаки. Доберіть їх до слів-назв. Дівчинка яка? (Маленька, весела, світловолоса тощо.) Квітка яка? (Червона, гарна, яскрава, ніжна тощо.) Додамо до нашого речення слова-ознаки: «весела» і «червона». А до слів-ознак доберемо картинки, на яких зображені веселе личко і червона пляма. Ось що вийшло: «Маленька дівчинка малює червону квітку». Давайте порахуємо слова у новому реченні. Тепер воно складається з п’яти слів.

Для закріплення отриманої інформації варто запропонувати дітям самим скласти речення з опорою на предметні картинки та визначити кількість слів у складеному реченні. Обов’язково слід пояснити дітям, що у реченні кожне слово має своє місце, і на прикладі будь-якого деформованого тексту продемонструвати це твердження та запропонувати сказати речення правильно.

Вправляти дітей у складанні простих поширених речень можна за допомогою дидактичних ігор: «Розшифруй картинку», «Мовчун-говорун», «Хто придумає найдовше речення?» тощо.

Дітям слід також пояснити, що речення можна змінити, не змінюючи слів, а змінивши лише інтонацію. Так можна утворити різні речення-запитання. Скажімо, можна проговорити речення «Дівчинка малює квітку» тричі, виділяючи питальною інтонацією кожне слово по черзі, наприклад: Дівчинка малює квітку? – Хто малює квітку? Дівчинка малює квітку? – Що робить дівчинка? Дівчинка малює квітку? – Що малює дівчинка? А можна всі слова промовити з піднесеною інтонацією: «Дівчинка малює квітку!». Вийде речення-оклик. Щоб повправляти дітей у правильному використанні питальної інтонації, можна пограти у гру «Запитайко». Педагог пропонує дітям скласти речення за сюжетною картинкою, а потім повторити це речення, виділяючи питальною інтонацією по черзі слово-назву, слово-дію і слово-ознаку.