Артикуляційні вправи, які сприяють постановці звуків [Л], [Л’]

При всіх видах ламбдацизму спочатку слід вивчити кілька артикуляційних вправ:

«Смачно!»: широкий язик рухом зверху вниз облизує верхню губу. Нижня губа не повинна надавати «ведмежу послугу»: вона не «підсаджує» язик, він працює в автономному режимі.

«Індик болбоче»: рухи язика, як у попередній вправі, тільки темп швидкий. Рухи язика супроводжуються звуками, характерними для розсердженого індика, щось на кшталт: «бл-бл-бл-…». «Гамак»: кінчик широкого язика впирається в передні верхні різці. За формою язик нагадує провислий гамак. Вправа статична, її треба виконувати під рахунок: чим довше язик утримується, тим краще. «Гойдалки»: відкрити рот, широко посміхнутися. Під рахунок «раз – два» кінчик язика впирається спочатку у верхні, а потім нижні різці (з внутрішньої сторони, зрозуміло!). Якщо язик вперто не хоче підніматися вгору і утримуватися за верхніми зубами, стане в нагоді випробувана вправа

«Конячка»: поклацати широким кінчиком язика на небі за верхніми передніми різцями. Обов’язкова умова: рот відкритий, але нижня щелепа абсолютно нерухома! Для надійної фіксації язика у «верхньому» положенні (на небі), виконайте вправу

«Грибок»: язик верхньою поверхнею присмоктується до неба, під’язикова вуздечка при цьому натягується.

Перераховані вище вправи необхідно виконувати, щонайменше, 2-4 тижні. 

Спосіб постановки звука [Л] за наслідуванням

Найпростіше поставити звуки, якщо вони взагалі відсутні у мові дитини. В цьому випадку не доведеться міняти помилковий стереотип звуковимови.

Звуки [Л], [Л’] можна викликати за наслідуванням.

Дорослий разом з дитиною сідає до дзеркала і показує правильну артикуляцію звуку [Л]:

широкий кінчик язика піднятий і притиснутий до неба біля самої основи верхніх різців;

в середній частині язика опущений вниз, а корінь язика піднятий до м’якого піднебіння;

бічні краї язика опущені з обох сторін, видихуване повітря проходить по них убік, в щоки (якщо торкнутися долонями до щік, можна відчути їх вібрацію).

Постановка звуків [Л], [Л’] при двогубному (губно-губному) ламбдацизмі

Дуже часто правильній вимові звуку [Л] заважають губи:

вони недоречно витягуються трубочкою, а то і зовсім загортаються за губи, чому звук набуває відтінок жаб’ячого кваканя: вопата (лопата), сават (салат), вук (лук) і т. д.

Необхідно нейтралізувати губи. З першого разу це навряд чи вдасться. Укорінена звичка (наслідок міцної дружби з соскою!), буде давати про себе знати дуже довго!

Допоможуть артикуляційні вправи: «Посмішка», «Парканчик»: губи перебільшено розтягуються в усмішці, оголюючи передні зуби (зуби при цьому стиснуті!). Утримувати це положення під рахунок як можна довше.

Якийсь час навіть дорослому доведеться притримувати губи дитини, розтягуючи їх у посмішку, з допомогою великого і вказівного пальців. Тільки такими «насильницькими» заходами вдасться утримати «неслухняні» губи в усмішці і позбутися «квакання».

Можливо, відразу твердий звук [Л] не вийде. Доведеться задовольнятися його м’яким варіантом: [Л’]. Пом’якшення на першому етапі постановки цілком допустимо.

Воно виникає через зайву напругу в м’язах губ. З часом це пройде. Якщо ж процес затягнеться, треба піти на маленьку хитрість. Вимовляючи склади ЛА, ЛО, ЛУ, ЛИ, ЛЕ, ЛІ малюк повинен буде доторкатися широким кінчиком язика до верхньої губи.

Не зовсім естетично, зате тверде звучання звуку [Л] гарантовано. Але і закріплювати цю звичку не варто. Нехай малюк поступово «ховає» язика за верхні зубки. Позбутися зайвої напруги і лабіалізації губ допоможе розслабляючий масаж кругових м’язів рота, і легке постукування їх подушечками пальців.

А ще такі вправи: «Конячка фиркає»: з силою подути на розслаблені губи, імітуючи пофиркування коня.

«Рибка»: потьопати розслабленими губами одна об одну, як це робить рибка в акваріумі.